Понеділок
14
вересня

І МУЗИКА ВІЧНО ПРЕКРАСНА. ЯК РАННЬОЇ ОСЕНІ ЗОЛОТО…

ВАЛЕНТИНА МАНЖУРА
І МУЗИКА ВІЧНО ПРЕКРАСНА. ЯК РАННЬОЇ ОСЕНІ ЗОЛОТО…
КОРОТКИЙ ВСТУП
Вчора в моєму особистому календарі з’явилося ще одне свято. Це щастя мені (і не тільки мені, бо в залі був аншлаг, щоправда, з поправкою на той клятий коронавірус!) наша найкраща Запорізька обласна філармонія і наш прекрасний академічний симфонічний оркестр на чолі з неперевершеним Маестро В’ячеславом Редею. Що це було? Відкриття нового сезону, – скаже хтось. Так, саме ці слова були написані в афіші. Але вони лише на краплинку дають уявлення про те, що стало щасливою подією ранньої осені для багатьох людей…
ОТЖЕ, ЩО ЦЕ БУЛО?..
Насправді і на сцені, і в залі відбувалося магічне дійство, створене талантом і любов’ю. І вічно прекрасна музика в пору осіннього золота по вінця заповнила, заполонила кожну душу… Дивовижне, філігранно поєднане різноголосся великого оркестру, творило високу Музику так легко і невимушено, що вона, здавалось, жила сама по собі, вільно і просторо, як птаха в небі. Тільки талант і тяжка праця кожного музиканта оркестру можуть створити таке уявне відчуття, що музика народжується сама, без участі людини. І це, напевне, найвищий знак майстерності виконавців і диригента.
…Ось пролилася весняним дощем, розсипалася кришталевими краплями дивна мелодія скрипок і віолончелей, зазвучали, тривожно наростаючі грозові розкати – передчуття, біди… І ніжна пісня кохання, і сум, і радість… І вічна, як саме життя – музика заполонила всіх і вся навкруги, розсунула стіни, піднялася до ранніх вечірніх зірок над сірим буденним містом, яке потроху вбиралося в золото осіннього листя… І в те святкового вбрання вплелась веселковими барвами музика…
А в залі вирували овації. Останні музичні акорди відзвучали, але тихе відлуння мелодії ще бриніло на хвилях овацій, світилося на обличчях глядачів. Це відлуння все ще тримало в полоні музикантів – стомлених небожителів (такими вони нам уявляються!) - великий оркестр і його Маестро з срібною диригентською паличкою. Він непомітно витер піт з високого чола, бо те, що для нас – насолода, для народного артиста України В’ячеслава Реді – важка, хоч і улюблена робота. І, як завжди, гаряче аплодувала артистам схвильована майже до сліз Ірина Конарєва – генеральна директорка обласної філармонії. На вже майже зникаючому відлунні Музики і овацій елегантні ведучі називають її ім’я – і аплодисменти вибухають з новою силою. Бо в тому дивному мистецтві робити душі людей високими і хоч на крапельку щасливішими – і її заслуга, і всіх, хто працює в філармонії. Хоча їх робота проходить поза сценою, а справжнього свята Високої Музики без їх участі не буває…
КОРОТКИЙ ЕПІЛОГ
Я поверталася додому через парк, де золото ранньої осені в дуеті з падаючим листям народжувало свою мелодію, її підхоплював вітер, ніс до дніпрових хвиль, а ті – вже далі і далі, в вечірній неозорий простір. А в моїй душі все ще бриніли останні акорди великих мелодій, що їх подарували мені і сотням запоріжців музиканти дивовижного симфонічного оркестру нашої найкращої обласної філармонії.