Автор: Сергій ЛАТАНСЬКИЙ (мистецтвознавець)
ЦЬОГО літа обласна філармонія знову показала на Хортиці ландшафтне театралізоване дійство за оперою Семена Гулака-Артемовського «Запорожець за Дунаєм» − але тепер у фольклорно-етнографічному комплексі «Кінний театр «Запорозькі козаки». Ця постановка, яку спочатку глядачі побачили на сцені Концертного залу імені М. Гпінки, а потім кілька разів − просто неба в різних куточках Хортиці, пронизана любов'ю до рідної землі, до звичаїв нашого народу і його історії. Коли в опері лунає хор «Блаженний день, блаженний час», хочеться встати й молитися…
«Запорожець за Дунаєм» − перша опера українською мовою. А її автор Семен Гулак-Артемовський − щирий українець, хоча вчився він у Франції та Італії, а працював у Санкт-Петербурзі й Москві. Жив там багато років, приховуючи в серці тугу за рідним краєм...
СЕМЕН Гулак-Артемовський народився16 лютого 1813 року на родинному хуторі Гуляківщина. Його мати Варвара Арсенівна − дочка акцизного чиновника, а батько Степан Петрович походив зі старовинного козацького роду І був священиком Покровської церкви міста Городище (нині Черкаська область). До речі, родичами Семена Степановича були про- … університету, відомий український байкар і поет-роман- тик Петро Петрович Гулак-Артемовський (1790-1865) та його син Клеонік − правозахисник, композитор, скрипаль-віртуоз.
Семен Гулак-Артемовський, йдучи стопами батька, одинадцять років навчався в Київському духовному училищі, а потім у Київській духовній семінарії. Але цікавили його не богословські науки, а... спів. Неймовірної краси дискант підлітка став окрасою митрополичого хору Софіївського собору. А в 1830 році, коли у хлопця закінчилася мутація голосу, за наказом митрополита Євгена Болховітінова його прийняли солістом до хору Михайлівського золотоверхого монастиря. Адже бархатистий баритон юнака зачаровував не менше, ніж раніше його дзвінкий хлоп'ячий голос.
Саме там, у концерті з творів великого українського композитора Дмитра Бортнянського, його почув Михайло Глінка, який 1838 року подорожував Україною в пошуках талановитих співаків для Придворної хорової капели і виконавця партії Руслана в своїй новій опері «Руслан і Людмила». їхня зустріч стала доленосною. Блискавично − упродовж одного дня! − Семену Гулаку-Артемовському оформили паспорт і дозвіл на виїзд. Однак до капели він не вступив. Молодий співак мріяв присвятити себе опері.
СПОЧАТКУ по приїзді з України Артемовський жив у мене, − згадує Михайло Глінка, − і нелегко було мені управлятися з його крутим норовом». Семен спілкувався з учителем, як із рівним, хоча на все життя зберіг повагу і вдячність до Глінки.
Гулак-Артемовський швидко зрозумів, що незалежність, якої він прагнув, прийде лише разом із освідченістю та фаховою майстерністю. Тому він бере у Глінки уроки не тільки сольного співу, а й теорії му-зики та композиції. А крім того − відвідує домівку поета Нестара Кукольника, де навчається французької та італійської, знайомиться із Карлом Брюлловим, Іваном Айвазовським, Тарасом Шевченком, духовно зростає у колі російських, українських та польських діячів культури.
Він одразу привернув до себе увагу завдяки феноменальним вокальним даним. До того ж, природа дарувала йому артистичну зовнішність. Семен Гулак-Артемовський стає популярним салонним співаком. 28 квітня 1839 року молодий вокаліст дає сольний концерт у театральній залі Юсупівського палацу на Невському проспекті, (оркестром диригував Олександр Даргомизький). На кошти від концерту, заручившись підтримкою мецената Павла Демидова, співак їде за кордон, щоб там продовжити навчання співу й композиції.
У ПАРИЖІ, за рекомендацією славнозвісного тенора Джованні Рубіні, він бере уроки в італійського диригента і композитора, вихованця Міланської «Ла Скали» Джорджі Аларі. А переїхавши слідом за ним до Флоренції − в директора місцевої опери Мартоліні та Романі.
За свідченнями знавців і критиків, пречудовому голосу українця в Італії не було конкурентів. Незабаром співак отримав запрошення від дирекції російських імператорських театрів. У травні 1842-го він підписав контракт, за яким от-римував платню 600 рублів сріблом на рік (менше, ніж звичайний хорист капели). ГулакАртемовський співав в оперних трупах петербурзьких театрів і в Большому театрі в Москві.
Але ні в Італії, ні в російських столицях він не забував Батьківщину. Окремої розмови заслуговують його стосунки з Тарасом Шевченком, заслання якого Гулак-Артемовський сприймав як особистий біль і постійно помагав Кобзареві, чим міг. Саме йому він присвятив пісню на народні слова «Стоїть явір над водою». Шевченко у щоденниках називав співака не інакше як «мій за-душевний Семен», «єдиний щирий друг», «благородна душа».
Гулак-Артемовський − автор не лише «Запорожця за Дунаєм». Десять років у репертуарі петербурзьких театрів лишалося його «Українське весілля». У травні 1852 року відбулася прем'єра водевілю «Ніч напередодні Іванова дня», дія якого відбувалася на Україні.
А «Запорожець за Дунаєм» уперше − з величезним успіхом! − пройшов 26 квітня 1863 року: на сцену Марийського театру сміливо вийшли українська пісня та український танець. Й аристократична публіка не встояла перед ними! Утім постановку швидко зняли з репертуару − цензурі прийшлися не до вподоби волелюбні мотиви та згадки про запорозьке козацтво. Тільки в 1884 році оперу − уперше на українській сцені − зміг поста-вити Марко Кропивницький.
У ЛИСТОПАДІ 1865 року Гулака-Артемовського змусили залишити оперну сцену. Останні роки життя він займався... лікуванням, гіпнотично впливаючи на хворих і слабких людей. Він приймав до 40 осіб на день, не беручи грошей ані з бідних, ані з багатих. Семен Степанович по-мер 17 квітня 1873 року від за-палення легенів і похований на Ваганьківському цвинтарі у Москві.
Коли я буваю на своїй малій батьківщині на Черкащині та проїжджаю через місто Городище, завжди милуюся чудовим пам'ятником Семену Гулаку-Артемовському, що створили скульптор Галина Кальченко й архітектор Анатолій Ігнащенко. Є в місті і меморіальний музей славетного українського композитора та співака.